Зміст:

 

ЕНДОМЕТРІОЗ

Ендометріоз проблема жінок молодого віку і являється «хворобою-загадкою» для лікарів та вчених всього світу. Хвороба зустрічається у 10-15% жінок у віці 18-45 років і в структурі гінекологічної патології займає третє місце серед захворювань жіночих статевих органів (після запальних захворювань та міоми матки).

Ендометріоз-це доброякісне захворювання, при якому клітини слизової оболонки матки (ендометрія) розростаються за її межами, в інших органах та тканинах. Процес може охоплювати як органи малого тазу(маткові труби, яєчники, зв’язки, сечовий міхур), так і органи черевної порожнини (кишківник) і грудної порожнини (легені, плевра), а також м’язи, післяопераційні рубці.

Причина захворювання до сих пір не встановлена. На думку багатьох спеціалістів, ендометріоз є гінекологічним проявом системної патології, виникає в результаті порушення регуляції імунних та гормональних процесів.

Факторами ризику розвитку ендометріоза являються ускладнені пологи, кесарів розтин, аборти, різноманітні хірургічні маніпуляції на шийці матки (особливо напередодні менструації).

Типовим клінічним проявом даної патології є больовий синдром з різноманітними його проявами: болючі менструації, біль під час статевого акту, біль під час дефекації тощо. Нерідко жінки скаржаться на порушення менструального циклу (перед та післяменструальні затяжні мажучі виділення).Досить часто молоді жінки звертаються до фахівця з проблемою неплідності, причиною якого також може являтись ендометріоз. 

При залученні в патологічний процес сусідніх органів (прямої кишки, сечового міхура) можуть спостерігатися закрепи, часте сечовипускання. Характерними проявами ендометріоза шийки матки являються кров’янисті виділення зі статевих шляхів в міжменструальний період. Атипове розростання тканини ендометрію призводить до розвитку злукового процесу, в результаті чого функція інших органів значно порушується.

Інколи ендометріоз може перебігати  безсимптомно й жінка може не здогадуватися про своє захворювання. Саме тому так важливо регулярно проходити профілактичні огляди у гінеколога.

Діагностика ендометріозу ускладнюється тим, що існує ряд інших проблем органів малого тазу, що мають схожу клінічну картину. Тому при будь-якій підозрі на ендометріоз  рекомендовано пройти повний комплекс діагностичних процедур, включаючи клінічні та гінекологічні обстеження, УЗД-обстеження, лапароскопія, гістероскопія, інколи при необхідності МРТ, КТ -  діагностика. Золотим стандартом діагностики ендометріозу в усьому світі являється діагностична лапароскопія.

Тяжким ускладненням ендометріозу являється неплідність, яке виникає більше ніж у 65% хворих. Згідно статистичних даних, ендометріоз визначається в кожному другому випадку жіночого безпліддя. 

За останні роки з’являється все більше наукової інформації щодо переродження ендометріозу (зокрема ендометріоїдних кіст) у злоякісні новоутворення й розвитку онкопатології.

Враховуючи той факт, що остаточна причина ендометріозу до кінця не встановлена, лікувати дане захворювання досить складно.

Основні цілі лікування спрямовані на зменшення больового синдрому, пригнічення активності процесу, відновлення дітородної функції.

Вибір метода корекції залежить від вираженості клінічних проявів, ступеня тяжкості, віку жінки та її планів відносно вагітності. Найчастіше проводять гормональну терапію, спрямовану на пригнічення активності яєчників, що й призводить до сповільнення росту ендометріоїдної тканини. Досить часто застосовують поєднання медикаментозного та хірургічного лікування. 

Застосування гормональних препаратів на певний час виключає  менструальну функцію, що сприяє регресу вогнищ ендометріозу різної локалізації.Тривалість прийому і вибір препаратів індивідуальний в кожному окремому випадку й залежить від форми та стадії захворювання, віку пацієнтки, її репродуктивних планів.

Хірургічні методи лікування застосовують при вузлових формах ендометріозу тіла матки (аденоміоз), при поєднанні ендометріозу з міомою матки, при ендометриоїдних кістах яєчників, а також його ускладненнях (злуковий процес, неплідність тощо).Після операції як правило призначаються гормональні препарати терміном не менше 6 місяців, з метою профілактики росту нових осередків ендометріозу. В деяких випадках проводиться й передопераційна гормональна терапія.

Запорука успіху в подоланні ендометріозу є рання діагностика та своєчасне лікування.Чим раніше буде діагностовано захворювання, тим більша вірогідність успішного лікування.

МІОМА МАТКИ

МІОМА МАТКИ  (лейоміома, фіброміома) – доброякісна пухлина, що походить з гладком’язових клітин тіла матки – одна з найпоширеніших доброякісних пухлин жіночої статевої сфери, яка виникає у 2-40% жінок репродуктивного віку.

 

Які види міоми бувають

o        Підчеревинна (субсерозна) – зростання міоматозного вузла під серозну оболонку матки в бік черевної порожнини (внутрішньочеревне розташування, внутрішньозв’язкове розташування).

o        Підслизова (субмукозна) – зростання міоматозного вузла під слизову оболонку матки в сторони порожнини органу (в порожнині матки, що народжується, народилася).

o        Внутрішньостінкова (інтерстиціальна) – зростання вузла в товщі м’язового шару матки (в тілі матки, в шийці матки).

 

У більшості жінок міома матки має безсимптомний перебіг, проте 20-30% пацієнток відмічають скарги, які є клінічними проявами ускладнень міоми:

o        тазовий біль, тяжкість внизу живота;

o        при виникненні таких ускладнень, як некроз вузла, перекрут ніжки вузла, може розвинутися картина «гострого живота»;

o        збільшення частоти сечовипускання;

o        інші симптоми здавлення суміжних органів вузлом міоми, який росте, тромбозами судин пухлини, набряком, некрозом пухлини;

o        при субсерозній локалізації міом залежно від їх розташування можуть виникати порушення функцій суміжних органів (сечового міхура, сечоводів, прямої кишки);

o        маткові кровотечі – одне з найбільш частих ускладнень. Кровотечі призводять до розвитку анемії.

Діагностика при міомі матки

o        Ультразвукова діагностика (УЗД) є методом первинної діагностики міоми матки, динамічного спостереження за розвитком пухлинного процесу, відбору пацієнток і оцінки ефективності різних видів (консервативне та/або хірургічне) лікувального впливу. Ультразвукове дослідження органів малого тазу вагінальним і абдомінальним датчиками визначає: розміри, кількість, локалізація, структура вузлів, наявність супутньої патології.

o         Магнітно-резонансну томографію (МРТ) рекомендується використовувати при необхідності диференціювати підслизову локалізацію міоматозного вузла від вузлової форми аденоміозу, особливо з деформацією порожнини матки.

o        Застосування комп’ютерної томографії (КТ), особливо при застосуванні контрастування, дозволяє визначати стан і взаємовідношення органів малого тазу, кісткових структур і судин, впроваджувати в гінекологію методи інтервенційної радіології.

o        Гістероскопія проводиться для виявлення підслизових міоматозних вузлів і патології ендометрія.

o        Діагностична лапароскопія проводиться при необхідності диференціальної діагностики.

Лікування

Медикаментозне лікування. Показання до консервативної терапії міоми матки:

1.             Бажання хворої зберегти репродуктивну функцію.

2.             Клінічно малосимптомний перебіг захворювання.

3.             Міома матки, яка не перевищує розмірів 12 тижнів вагітності.

4.             Міома, що супроводжується екстрагенітальними захворюваннями з високим анестезіологічним і хірургічним ризиком.

5.             Консервативне лікування як підготовчий етап до операції або як реабілітаційна терапія в післяопераційному періоді після консервативної міомектомії.

Хірургічне лікування. Хірургічне лікування міоми матки рекомендується при:

o        рясних менструальних кровотечах, що не піддіється медикаментозній корекції (гормональній, симптоматичній терапії)

o        порушення нормального функціонування сусідніх з маткою внутрішніх органів (пряма кишка, сечовий міхур, сечоводи);

o        великому розмірі пухлини (більше 12 тижнів вагітної матки);

o        швидкому рості пухлини (збільшення більш ніж на 4 тижні вагітності протягом 1 року);

o        зростанні пухлини в постменопаузі;

o        підслизовому розташуванні вузла міоми; межсвязочном і низькому (шеечной і перешеечное) розташуванні вузлів міоми;

o        порушення репродуктивної функції;

o        безпліддя при відсутності інших причин.

 

Органозберігаючу операцію – міомектомію рекомендується проводити жінкам молодого віку, а також тим, хто бажає зберегти матку та репродуктивну функцію.

 

Видаляти підслизові міоматозні вузли, рекомендується гістероскопічно з допомогою моно – або біполярного резектоскопа або внутрішньоматкового морцеллятора.

 

Лапароскопічну міомектомію рекомендується проводити пацієнтам з поодинокими міоматозними вузлами субсерозної та інтерстиціальної локалізації.

 

Проведення міомектомії вагінальним доступом рекомендується у всіх випадках народжених підслизових пухлин.

 

Піхвовий доступ для гістеректомії характерний меншою тривалістю, крововтратою і частоту інтра – і післяопераційних ускладнень. Для використання цього доступу необхідний ряд умов: достатня ємність піхви і рухливість матки, невеликий розмір і маса пухлини, відсутність вираженого спайкового процесу в порожнині тазу і необхідності поєднаних операцій на придатках матки та/або органах черевної порожнини.

Лапароскопічну гістеректомію рекомендується проводити при відсутності умов для виконання піхвової гістеректомії.

Лапаротомічна гістеректомія, яка не має будь-яких переваг в порівнянні з лапароскопічним і вагінальним аналогом, необхідна хворих з пухлинами великих розмірів.

Емболізацію маткових артерій (ЕМА) рекомендується виконувати в якості альтернативи хірургічному лікуванню у пацієнтів з високим операційним ризиком. ЕМА є мініінвазивним ендоваскулярним втручанням, що проводяться під місцевою анестезією, з коротким терміном госпіталізації, ефективним методом, що призводить до зменшення або зникнення симптомів міоми матки, збереження репродуктивної функції жінки.

HIFU абляція міоматозних вузлів – це найсучасніше органозберігаюче, повністю неінвазивне (без розрізів і рубців на шкірі) і нешкідливе лікування в сучасній гінекології міоми матки. Процедура не вимагає повної анестезії, не існує небезпеки від крововтрати і ризику від інфекці зведений до мінімуму.

Необхідно підкреслити, що регулярне обстеження пацієнтів та своєчасне виявлення захворювання дозволить провести органозберігаючу операцію та забезпечити профілактику ускладнень.

НЕПЛІДНІСТЬ У ЖІНОК

    Неплідність-це проблема молодих подружніх пар, яка полягає у відсутності настання вагітності протягом 1 року при умові регулярного статевого життя без використання будь-яких засобів запобігання вагітності.

   Кількість подружніх пар, які мають дану проблему з року в рік зростає й становить понад 10-15%. При тому, що відсоток жіночого  безпліддя складає близько 55%, а чоловічого -45%(імпотенція, неповноцінність сперми, розлади сім’явиверження). Причинами безпліддя можуть бути проблеми як в одного так і в обох партнерів, тому при планування сім’ї, до лікаря має звертатися обидва партнери. Проблема неплідності досить непроста в обговоренні, про неї можна говорити годинами й не викласти всієї суті даного захворювання. Ми зупинимося на безплідді з точки зору жіночого організму, поговоримо про фактори та причини, діагностику та методи лікування. 

    Неплідність можна розділити на абсолютну та відносну, первинну та вторинну.Про абсолютне непліддя говорять у тому випадку, коли у жінки присутні незворотні анатомічні зміни, що призводить до неможливості самого процесу зачаття (відсутність матки, яєчників, маткових труб, тяжкі аномалії розвитку жіночих статевих органів). Відносне непліддя-таке, при якому за допомогою медичної корекції може настати вагітність.

     Первинне-вагітність у жінки не наступала ніколи, вторинне-неможливість настанння у жінки повторної вагітності. Крім фактору фізичного здоров’я, до неплідності можуть приводити сімейні психологічні та соціальні неблагополуччя. Для вибору правильної тактики лікування необхідно визначитися з причинами виникнення. Отож, до причин жіночого безпліддя відносять:ендометріоз, порушення менструального циклу, викликані гормональним дисбалансом, вроджені дефекти анатомії жіночих статевих органів, пухлини гіпофізу, підвищення рівня пролактину, двобічна непрохідність маткових труб, злуковий процес органів малого тазу, аутоімунні захворювання, деякі психічні розлади. В залежності від причин, що приводять до проблем зачаття, класифікують наступні форми жіночого безпліддя:

-Ендокринна (в основі лежать гормональні розлади, що призводять до відсутності овуляції та можливості зачати дитину й проявляється формуванням полікістозу яєчників, формуванням кіст, порушенням менструального циклу тощо).

-Трубно-перитонеальна(полягає у відсутності прохідності маткових труб, що може бути пов’язано з перенесеними запальними захворюваннями, інфекціями, що передаються статевим шляхом. Це сприяє формуванню злук у порожнині малого тазу, які перешкоджають настанню вагітності)

-Маткова(в основі лежать вроджені або набуті дефекти матки)

-Неплідність, викликана ендометріозом (діагностується  приблизно у 30% випадків, механізм розвитку безпліддя при даному захворюванні досить складний й до кінця не вивчений)

-Імунна(полягає у формуванні специфічних захисних антитіл на потрапляння сперми, тобто формується імунітет проти сперматозоїдів та ембріона).

-Неплідність неясного генезу(складає 10-15%, встановлюється коли при повному обстеження партнерів причина лишається невідомою).

Для діагностики та виявлення причин неплідності необхідна консультація гінеколога. При цьому виясняють скарги пацієнтки, сімейний та спадковий анамнез, перенесені захворювання, характер менструальної функції, оцінку статевої функції, лікування та  результати обстеження у випадку, якщо вони проводились раніше.

Методи спеціального гінекологічного обстеження багаточисельні та включають лабораторні(оцінка виділень з піхви, обстеження на інфекції, що передаються статевим шляхом, онкоцитологічне дослідження, гормонограма тощо ), інструментальні(УЗД органів малого тазу, кольпоскопія, МРТ, КТ при необхідності), функціональні(визначення базальної температури тощо) та інші тести. Існують також і хірургічні методи діагностики: гістероскопія та лапароскопія.

Гістероскопія-сучасний метод діагностики, який полягає в огляді порожнини матки за допомогою оптичного апарата-гістероскопа.

Лапароскопія-сучасний метод огляду органів порожнини малого тазу спеціальним оптичним приладом через мікророзрізи на шкіри.

Покази до проведення даних хірургічних методів діагностики встановлюються  лікарем.

Рішення проблеми лікування безпліддя будується на результатах обстеження та встановлення причини неплідності. Лікувальні методи, що застосовуються при жіночому безплідді направлені на відновлення репродуктивної функції пацієнтки консервативними чи хірургічними методами, застосування допоміжних репродуктивних технологій, у випадках, якщо зачаття природнім шляхом неможливе.

При ендокринній формі безпліддя проводять корекцію гормональних розладів та стимуляцію овуляції.  До немедикаментозних методів корекції відноситься нормалізація ваги(при ожирінні) шляхом дієтотерапії, збільшення фізичної активності, фізіотерапії. Основним методом медикаментозного лікування являється гормональна терапія. При правильному підборі гормонального лікування у 70-80% пацієнток з цією формою неплідності настає вагітність.

При трубно-перитонеальній формі безпліддя –відновлюють прохідність маткових труб за допомогою лапароскопічних методик, а при неефективності проводять штучне запліднення за допомогою допоміжних репродуктивних технологій.

У випадку маткової форми безпліддя-проводять відновні реконструктивно-пластичні операції за допомогою лапроскопії та гістероскопії. При відсутності матки-вдаються до сурогатного материнства, при відсутності яєчників-до допоміжних репродуктивних технологій.

При неплідності, викликаній ендометріозом проводиться тривала гормональна медикаментозна корекція, часто з застосуванням хірургічних малоінвазивних  методів лікування. 

При імунологічному безплідді, та коли причина неплідності до кінця невстановлена застосовують штучне запліднення за допомогою допоміжних репродуктивних технологій.

На ефективність лікування даної проблеми впливає вік обох партнерів, особливо жінки (вірогідність настання вагітності значно знижується після 37 років),тому приступати до лікування треба як можна раніше й ніколи не втрачати надію на отримання бажаного результату. Адже багато форм безпліддя піддаються корекції традиційними або альтернативними способами.

Пам’ятайте, дорогі жінки, непліднісь-це не вирок! Головне- виявити причини даної проблеми й почати з ними боротися!

 

ОПУЩЕННЯ І ВИПАДІННЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

    Частота випадків з опущення та випадіння тазових органів в структурі гінекологічної захворюваності за даними різних авторів варіює від 15 до 30%. Що саме являє собою опущення та випадіння тазових органів?  Це зміщення (випинання) органів малого тазу (матки, сечового міхура, прямої кишки) в просвіт піхви або за її межі. Простими словами, це грижа, яка утворюється тоді, коли м’язи тазового дна втрачають здатність підтримувати тазові органи в правильній анатомічній позиції.  Не дивлячись на зниження народжуваності і зайнятості, проблема лікування опущення залишається однією з найбільш актуальних для акушерів-гінекологів. Досить зазначити, що в структурі гінекологічних втручань операції з корекції випадання матки і піхви займають третє місце після доброякісних пухлин органів малого тазу та ендометріозу.
Дана група захворювань має широкий віковий діапазон, і в даний час середній вік хворих становить 50 років, причому питома вага пацієнток молодше 40 років досягає 26%. Переважна більшість наших пацієнток - це жителі сільської місцевості, для яких однією з причин виникнення даної патології являється важка фізична праця. 

До даної групи захворювань може призводити: пологовий травматизм, естрогенна недостатність, вікові зміни м’язової та сполучної тканин, важка фізична праця, хронічні закрепи, хронічні захворювання дихальної системи, вроджена недостатність сполучної тканини, проведені раніше хірургічні операції на статевих органах.

 

    Симтомів опущення матки достаньо багато й не помітитити їх неможливо.   Жінку турбує постійний тянучий біль внизу живота, відчуття стороннього тіла в ділянці піхви, порушення сечовипускання(часте чи утруднене сечовипускання), закрепи, виражений біль під час статевого акту, а при значному ступені опущення-статеве життя стає неможливим. При прогресуванні захворювання симптоми посилюються, ще більш вираженими стають порушення сечовипускання.Через порушення відтоку сечі підвищується ризик виникнення інфекційних захворювань органів сечостатевої системи (пієлонефрит, цистит, уретрит і т.д.).

Існує велика кількість класифікацій опущення та випадіння тазових органів, але найбільш проста для розуміння пацієнтам буде викладена нижче.  Отже, виділяють 4 ступеня опущення матки:

I ступінь-опущення матки та її шийки (шийка матки не виходить за межі статевої щілини ні в стані спокою,  ні при натужуванні) 

II ступінь- часткове випадіння матки (лише шийка матки при натужуванні може виходити за межі статевої щілини)

III ступінь – неповне випадіння матки (в стані спокою без натужування зі статевої щілини виходит шийка й частина тіла матки)

IV ступінь-повне випадіння матки (в стані спокою без натужування зі статевої щілини виходить повністю вся матка і в переважній більшості разом з стінкою сечового міхура та прямої кишки).

При опущені 2-4 ступеня жінка самостійно може визначити додаткове утворення, яке виступає за межі статевої щілини.

Багатьох пацієнток турбує питання: «Чи можливо лікувати опущення матки без операції?»

При прогресуванні даного захворювання повернути орган на місце без хірургічного втручання неможливо! Гімнастичні вправи й масаж, що зміцнюють м’язи тазового дна й черевного преса являються методами профілактики даної патології, але ніяк не лікування. Серед консервативних методів лікування використовують  так звані  песарії-силіконові кільця, які вводять глибоко в піхву й на певний час можуть утримувати тазові органи в більш-менш правильному анатомічному положенні. Але хочу наголосити, що ефективність даного методу практично рівна нулю й лише на певний час може  відстрочити хірургічне втручання. В своїй практиці песарії ми рекомендуємо групі пацієнток, які мають високий ризик проведення оперативного втручання (жінки понад 80 років з вираженою серцево-судинною патологією,  дихальною недостатністю тощо).

На сьогодні пропонується велика кількість різновидів оперативного лікування даної проблеми.

Вибір методу оперативного втручання визначається ступенем випадіння, характером випадіння та віком даної конкретної пацієнтки. 

Коротко слід зупинитися на профілактичних заходах. Починати профілактику опущення матки необхідно всім дівчаткам ще в дитячому віці. Корисні регулярні фізичні тренування, спрямовані на зміцнення м’язів черевного преса, лікування й профілактика захворювань, що призводять до хронічних закрепів.     Жінки не повинні виконувати тяжку фізичну працю й переносити тяжкості вагою понад 10 кг. Після пологів необхідно регулярно виконувати гімнастику для зміцнення м’язів тазового дна й черевного преса. Перед тим, як починати тренування необхідно проконсультуватися з лікарем, який надасть рекомендації відносно терміну початку занять й інтенсивності навантаження. В період менопаузи лікар може рекомендувати місцеву  замісну гормональну терапію, завдяки якій покращується кровопостачання й тонус матки та її зв’язкового апарату. 

 

ПРИЧИНИ КРОВОТЕЧ У ЖІНОК

     Аномальна маткова кровотеча–це будь-яка  маткова кровотеча (тобто кровотеча з тіла чи шийки матки),яка не відповідає параметрам нормальної менструації жінки репродуктивного віку. Хотілося б коротко зупинитися на характеристиці нормального менструального циклу. Згідно сучасних критеріїв, його інтервал (періодичність) складає від 24 до 38 днів, тривалість фази менструації (кров’янистих виділень зі статевих шляхів) 4,5-8 днів, об’єм крововтрати під час менструації складає 5-80 мл за один менструальний цикл (що еквівалентно втраті приблизно 16 мг заліза). 
     Частота маткових кровотеч збільшується з віком жінки. Таким чином, в загальній структурі гінекологічних захворювань, кровотечі у дівчаток під час становлення менструальної фунції становлять до 10%, в активному репродуктивному віці 25-30%, а в клімактеричному періоді – до 55-60%.

За період  2008-2015 рр. захворюваність на розлади менструальної функції у жінок репродуктивного віку збільшилась на 4,5%. Особливу клінічну значимість аномальних маткових кровотеч визначає той факт, що вони можуть бути симптомами не лише доброякісних захворювань, але й передрака та рака тіла й шийки матки.
Згідно сучасній класифікації, основаній на причинах, виділяють маткові кровотечі:

1.Обумовлені патологією матки

   - пов’язані з вагітністю(самовільні викидні, позаматкова вагітність тощо)

   - захворювання шийки матки (атрофічні зміни шийки, ендометріоз шийки, поліпи, міома матки з шийковим розташуванням вузла, рак шийки матки та інші новоутворення)

   - захворювання тіла матки(міома матки, поліпи ендометрію, внутрішній ендометріоз,  гіперпластичні процеси та рак ендометрію, саркома тіла матки, геніатальний туберкульоз тощо)

    - дисфункція ендометрію(сюди ж відносяться овуляторні кровотечі та кровотечі на фоні хронічного запального захворювання ендометрію)

2. Не пов’язані з патологією матки

   - захворювання додатків матки(кровотечі після оперативних втручань на яєчниках, запальні захворювання яєчників та маткових труб)

    - на фоні прийому гормональних препаратів

3. Внаслідок захворювань інших органів та систем: захворювання системи крові, ниркова та печінкова недостатність, захворювання шлунково-кишкового тракту, захворювання нервової системи, хронічні стреси, захворювання ендокринної системи.

4. Кровотечі, пов’язані з ятрогенними впливами (кровотечі після різноманітних хірургічних втручаннях на шийці та тілі матки, на фоні тривалого прийому певних лікарських засобів,  наприклад  аспірину, гепарину тощо)

5. Кровотечі, причину яких встановити неможливо.

Маткові кровотечі можуть проявлятись регулярними, тривалими (більше 8 днів), значними (більше 80 мл) менструаціями (причинами яких найчастіше буває міома матки, захворювання системи крові) чи появою кровотечі в середині менструального циклу(найчастіші причини поліпи, аденоміоз, функціональні порушення роботи яєчників).Кровотечі можуть також виникати після тривалої  затримки менструації (найбільш характерно для гіперплазії ендометрію, передраку та раку ендометрію).

При появі кровотечі жінка обов’язково й одразу ж має звернутися до лікаря. 

 

Тривала хронічна чи гостра кровотеча може загрожувати не лише здоров’ю, але й життю пацієнтки!

 

При постановці діагноза аномальна маткова кровотеча до уваги приймаються 

-скарги пацієнтки (для об’єктивності клінічних даних щодо об’єму кровотечі жінкам пропонують заповнити спеціальну візуальну таблицю з підрахунком кількості використаних засобів особистої гігієни)

- дані сімейного анамнезу-наявність кровотеч чи новоутворень у найближчих родичів (сестри, тітки, мами, бабусі)

- прийом медикаментів, що здатні провокувати маткову кровотечу (деякі з них згадані вище)

- наявність інших захворювань: системи крові, гіпертонічної хвороби, захворювань печінки, нирок, щитоподібної залози, наднирників тощо

- перенесені оперативні втручання: діагностичні вишкрібання, гістероскопія тощо

- огляд пацієнтки на гінекологічному кріслі

Важливим для діагностики також вважається визначення концентрації гемоглобіну, тромбоцитів, часу згортання крові, проведення біохімічного аналізу крові, ультразвукового дослідження.

Золотим стандартом діагностики внутрішньоматкової патології, як причини кровотечі являється діагностична гістероскопія й біопсія ендометрію, які проводяться в першу чергу для виключення передракових станів та раку ендометрія. Дане дослідження рекомендовано застосовувати у всіх пацієнток з аномальною матковою кровотечою після 45 років. 

Основними складовими лікування являється зупинка кровотечі та профілактика рецидивів. На сьогодні зупинити кровотечу можливо як консервативними заходами (медикаментозно, без хірургічних втручань), так і оперативним шляхом.

Медикаментозну зупинку кровотечі доцільно застосовувати у жінок раннього репродуктивного віку, які не відносяться до групи ризику гіперпроліферативних захворювань ендометрію (гіперплазії, поліпозу ендометрію, раку ендометрію), а також пацієнткам, у яких хірургічна зупинка кровотечі (лікувально-діагностичне вишкрібання) проводилась не більше 3 місяців назад і при цьому не було виявлено серйозних патологічних змін ендометрію.

До медикаментозних методів зупинки кровотечі відносять симптоматичні кровозупинні засоби та  гормональні препарати.

Хірургічна зупинка кровотечі здійснюється шляхом лікувально-діагностичного вишкрібання або гістерорезектоскопії (при наявності відповідного обладнання).

Профілактика можливих рецидивів (повторень) кровотеч у жінок здійснюється шляхом:

застосування загальнозміцнюючих заходів-регуляція режиму сна, праці, відпочинку, раціонального харчування, запобігання різноманітним стресовим ситуаціям;

Лікування анемії (препарати заліза, полівітамінні та мінеральні засоби)

Вітамінотерапія

Прийом препаратів, що нормалізують функцію центральної нервової системи

При необхідності у жінок репродуктивного віку й лише з дозволу фахівця застосування гормональних засобів

У жінок в період менопаузи при наявності онкопатології (передраку чи раку тіла або шийки матки) видалення матки.

Тому для збереження свого жіночого здоров’я й запобігання різноманітним захворюванням кожна жінка має любити себе й незалежно від свого віку, соціального статусу, життєвих обставин та проблем  1 раз на рік відвідувати лікаря-гінеколога. Це ї є запорука гарного настрою, жіночої краси та здоров’я. 

Підготувала: лікар акушер-гінеколог Віталіна Яцентюк.

 

РАК ШИЙКИ МАТКИ ОЧИМА ГІНЕКОЛОГА

 Рак шийки матки займає друге місце в структурі онкологічних захворювань жіночих статевих органів (після раку тіла матки, хоча в віковій категорії від 17 до 54 років являється домінуючим). Завдяки системі скринінгу жіночого населення рак шийки матки може бути легко виявлений на самих ранніх стадіях та повністю виліковний в більшості випадків. Статистичні дані свідчать-при своєчасній діагностиці, рак шийки матки може бути вилікуваний в 98% випадків. Рак шийки матки ніколи не розвивається в незміненому епітелії(шар клітин, що вистилає шийку матки). Іншими словами, йому завжди передують передпухлинні зміни епітелію, які називаються дисплазіями або CIN (цервікальна інтраепітеліальна дисплазія). Рак шийки матки розвивається достатньо повільно-протягом декількох років. Фактори, що сприяють та провокують розвиток захворювання: 

Програма скринінгу розроблена для того, щоб виявляти аномальні цервікальні клітини на ранніх стадіях розвитку, коли вони можуть бути видалені перш, ніж розвинеться рак. Першочергово скринінг проводиться через 3 роки після початку статевого життя або при досягненні жінкою 21 року. Доведена роль вірусного інфікування в виникненні дисплазії та раку шийки матки. Існує більше 100 типів віруса папіломи людини, але близько 15 з них викликає утворення атипових клітин, які можуть потім прогресувати у ракові. На сьогодні препаратів для лікування ВПЛ у світі не існує. Ефективніше будь-якого лікування може бути лише профілактика. Як відомо, дві третини випадків раку шийки матки викликає вірус папіломи людини 16 та 18 типу. Вакцинація-найбільш ефективний метод профілактики такої  інфекції. Такий різновид первинної профілактики дозволяє «навчити» імунну систему жінок ефективно виявляти та вбивати вірусні патогени при їх потраплянні в організм. Вакцинація рекомендована для дівчаток та хлопчиків у віці від 9 до 12 років й проводиться в 3 етапи протягом 6 місяців. В Україні сертифіковані дві вакцини. Боятися ускладнень та побічної дії вакцини не слід, так як вона не містить збудника інфекції (віруса) й зараження вірусом папіломи під час вакцинації абсолютно неможливе.

Необхідно пам’ятати, що лише поєднаними зусиллями вакцинації та регулярних профілактичних оглядів можливо  захиститися від раку шийки матки.